Атманайськими стежками
Гороховська Уліта Іванівна
Живу я там, де степ цілується із морем
Де шторм у ст`епу відгризає часточку землі
А ще є тут безкрайнії простори
Й Бірючий острів проглядається в імлі
Колись давно водились тут тарпани
А дроф було, що небо закривали,
А на лимані: чайки, лебідь, пелікани,
А в морі риби стільки, що її й не брали
Куди поділось все? Чому так сталось?
Збіднів лиман і степ, і море
Як зберегти хоч те, що ще осталось?
Інакше ж нас спіткає горе
Не прилетить степняк – орел сюди
І не цвістимуть більше тут тюльпани
Сюди нам треба вкрай води!
Але полив роздерли жадні пани
Колись, давно, жило тут Дике поле
І буйні в`ітри лиш гуляли
Тут козак`ам би жить на волі
Але її , цариця Катерина в них украла
Замість козак`ів прийшов чужинець
Він будував, не руйнував
І як писав нам очевидець
Про землю цю з любов’ю дбав
Село вмирає, кажуть « шо так надо»
Кому це треба? Ворогам?
Любімо Атманай, Мила Громадо,!
Бо це село потрібне тільки нам!!!
